Новини

Експертне опитування до Дня подяки 2018

23 вересня 2018
Л

юдмила Филипович - професор, завідувач відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної Академії наук України.

Порівняйте активність протестантських церков України за ці два роки.

Протестантське середовище сколихнуло святкування 500-ліття Реформації. Не всі, але переважна кількість церков, брала участь у підготовці та відзначенні ювілею, що стало дещо несподіваним для самих протестантів. Досі вони сприймали себе маргінальним християнським рухом в Україні, можливо, навіть якоюсь сектою, а в процесі святкування, і після нього, відчули, що протестанти - це сила, яка має європейські історичні коріння, яка вміє самоорганізовуватися, перетворюючись із маси в ударну силу.

 

Протестантів стало помітно в українському суспільстві. Вони усвідомили себе Церквою, тобто досягли піку релігійної інституалізації. Протестанти перестали боятися суспільства, влади, інших віруючих. Вони самонадихнулися і вийшли за огорожу своїх храмів, із залів молитовних будинків у соціальний простір України. Вони стали помітними у владі, формулюючи свої цілі, добиваючись успіху в бізнесі, освіті, культурі.

 

Переважна більшість протестантів хочуть бути активною силою в Україні, заявляючи про свої громадянські права і усвідомлюючи свої громадянські обов’язки.

 

Порівняйте масштаб їхньої діяльності за цей час.

 

2017 рік став роком виходу протестантів у широкі горизонтальні зв’язки, 2018 – початок поглиблення їх присутності.

 

Порівняйте завдання, які вони ставлять перед собою.

 

Від завдання вижити у несприятливих умовах переслідувань, нерівності, підозрілості перейшли до завдання жити, повноцінно, вільно, спокійно, впевнено, сприймаючи зовнішній світ не як ворожий і чужий, а як свій, який потрібно змінювати на краще.

 

Чи є у них опозиція та чи змінила вона свій характер і стратегію за цей час?

 

Незважаючи на події, які відбувалися на Майдані, на активну присутність протестантів у соціальному полі (зокрема, волонтерство), на загалом позитивне ставлення вищої влади до лідерів протестантських церков, на притомне ставлення журналістів до протестантів, які змінили своє відношення, а отже і висвітлення протестантської тематики у засобах масової інформації з негативного на нейтральне або прихильне, на зусилля експертів в адекватному висвітленні процесів у протестантському середовищі, все ще не вдалося подолати опозицію з боку місцевих органів влади, а особливо з боку православних як релігійної більшості в країні. Католики і греко-католики не горять любов'ю до протестантів, але не демонструють неприйняття їх. Іудеї та мусульмани виявляють байдуже ставлення. Тобто толерантність до протестантів залежить від православних, які і досі сприймають їх конкурентами на духовному полі України.

Але найбільша біда протестантів, як і всіх українців, внутрішня опозиція. Не так зовнішні сили - інші церкви та релігії, як свої ж одновірники, тільки трохи інших конфесій, заважають порозумінню між протестантами.

 

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках? 

 

Змінена законодавча база діяльності релігійних організацій, зокрема щодо перереєстрації релігійних організацій, в освіті, капеланство, волонтерська діяльність, сирітство, сімейні цінності.

Протестанти активні у соціальній сфері: допомога бідним, робота з дітьми у таборах, людьми похилого віку, підготовка лідерів (Малин-Фест), вивчення Біблії у засобах масової інформації представлене цікавими спікерами і проповідниками, зацікавлені мати свої власні засоби масової інформації, які конкурують із світськими, послідовно виступають проти спільноти ЛГБТ.

Відкриті на спілкування із світським сегментом українського суспільства, хоча більшість мислять стереотипами ототожнення світськості і атеїзму. Не цураються світської освіти, активно освоюють освітній простір світських навчальних закладів, здобувають вищу освіту і стають кандидатами і докторами філософії, теології, економіки, права. Це свідчить про зростання освітнього рівня протестантів, що з часом змінить демографічно-соціальний портрет сучасного протестанта. Він стає більш сучасним, добре освіченим, пристосованим до нових економічних і соціальних умов, позбувається ізольованості від суспільства, все більше сприймає Україну не тільки, як свою тимчасового перебування земну територію, а як батьківщину. Відкриті на національні цінності, послідовно захищають демократію і свободу. Вдячні, насправді вдячні, Богові за зміни, які відбулися в Україні, не гундосять, а працюють над покращенням свого, і загалом країни, життя. Хоча є і такі, які втратили надію на економічні зміни, а тому виїжджають з України, через дітей, яким хочуть створити кращі умови.

Бажано покращити внутрішньо християнське і внутрішньо протестантське спілкування, міжконфесійну солідарність, хоча вона достатньо присутня у сучасному суспільстві. Наприклад, святкування 500-ліття Реформації відбулося фактично у протестантському, а не християнському чи українському контексті. Протестанти для протестантів організували святкування. Досить мало протестантів у державних структурах, в освітніх закладах, які можна використовувати для поширення цінностей протестантизму у щоденному житті, мало вітчизняних протестантських богословських праць на класичні і сучасні теми. Майже немає кіно, яке б засобами документалістики (чудовий проект Реформація -500) і художньо пропагувало позитивні цінності протестантської Європи. У свідомості киянина, наприклад, існує православний Київ, але зовсім відсутній Київ протестантський, хоча є цікаві об’єкти, пам'ятки архітектури. Тільки, об’єднавши зусилля, відмовившись від вузько церковного інтересу, можна наростити потенцію протестантизму в Україні.

***

Олег Подкопаєв - пастор церкви «Дім Хліба — західний» (Кривий Ріг), депутат центрально-міської районної ради, засновник ГО «Кривий Ріг за сім'ю».

2017 та 2018 рік українського протестантизму: порівняйте активність протестантських церков України за ці два роки.

Безумовно, на мою думку, активність протестантів у суспільстві значно зросла. І це відбулося за рахунок того, що, я для себе називаю внутрішньою легалізацією. Що я маю на увазі під терміном внутрішня легалізація? Багато церков, майже вперше ідентифікували себе як частину суспільства і тобто те що відбулося минулого року це трохи  сколихнуло багато церков і вони зрозуміли що вони можуть щось вдіяти і робити це достатньо відкрито. Бо думки про сектантство протестантських церков в більшій мірі впливало на самі церкві а ніж на інших людей і це поступово вело до того що церкви тікали з різних сфер суспільного життя закриваючись у собі, а  рік реформації що це не так . Це каталізатор і тому продовжуючи цю діяльність безумовно нам не треба зупинятись і тільки церква може позитивно впливати на розвиток суспільства і це треба робити надалі.

І ось якщо порівняти цілі, які ставили перед собою протестанти, - вони їх досягли?

Я не знаю всіх цілей які ставили протестантські церкви, але я вважаю що, перше і, мабуть, головне що церква має бути голосом Бога і мінімум озвучуючи християнські цінності робити це не боячись, не соромлячись і я вважаю, що з цим завданням церква безумовно справилась. Досягла цієї цілі.

А яка є опозиція у церков? Це ЛГБТ-спільноти, як ми розуміємо, можливо ще якась є опозиція? Вони змінили свій підхід до церкви? Чи все ж таки вони так само як говорили так і говорять. Чи трохи змінили свої форми для сперечання з церквою, на Вашу думку?

Коли я думав як відповідати на це питання, перше що спливло на думку це ЛГБТ-спільноти які, як на мою думку, почали більш агресивно наступати на церкву і маніпулюючи церквою. В Одесі, у гей-параді, на скільки я пам’ятаю, приймав участь хлопець чи дівчина, чи ким він себе вважає, перевдягнений нібито  в Ісуса Христа, який ніс плакат з віршем про любов, а в Києві декілька осіб йшли в параді, тримаючи плакати з написом «Содом в каждый дом».  Це ЛГБТ-спільноти і певною мірою, мабуть, не такі явні, але організації які направлені  на захист ЛГБТ перебільшуючи розуміння толерантності, фемінізму. Я вважаю, що це головна позиція у суспільстві.

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках.

Я більш впевнено можу казати, про те в чому я був задіяний і це також то в чому церква підняла голос і це захист сімейних цінностей в країні також  бо наприклад в більшій мірі за участю церковних людей більше ніж 50 місцевих рад проголосували про звернення до державної влади про недопустимість розвитку цей ЛГБТ-пропаганди, там про наступи сімейні цінності, зміни в конституції. І я кажу, що майже за більшістю цих рішень стояли віруючі люди, протестанти, які підіймали громадськість, об’єднували депутатів. Я вважаю це важливою ціллю. Бо тільки церква більш загострила це питання, підняла голос і більшість людей навіть не розуміла що є така проблема. і коли віруючи люди, переважно протестанти, про це почали казати суспільство почало залучатися в цей процес і це був такий важливий маркер. То я вважаю що це заслуга віруючих протестантів,які не бояться слизькі теми озвучувати і це дуже важливо. Бо у нас дуже багато тем не вирішуються тому що ну як то не зручно це казати, можливо це поранить когось або хтось образиться, я вважаю. Перед інтерв’ю я розмірковував і в мене думку сплив Давид перед боєм з Голіафом. Бо читаючи ту атмосферу яка там панувала я розумію в чому Давид перебував, бо атмосфера навіть його народу, його суспільства була ворожа. Всі були розчаровані, ніхто там ні в чого не вірив і в такій атмосфері дуже важко діяти і тому я вважаю, що церква повинна бути як Давид , бо дуже схожі часи.

До протестантів звертаються, тоді коли потрібна політична підтримка політиків. Як тільки вибори пройшли, про протестантів забули. Виходить, що протестантів інколи навіть використовують у своїх політичних іграх. То як зробити, щоб на таких заходах протестантів не використовували.

Я вважаю що ті приклади, які ти навів не дуже схожі одне на одного. Бо участь мера на служінні в одній з протестантських церков міста та поява плакатів у ході яка не позиціонувалась як церковне служіння, а громадська акція це трохи інші речі. На моя думку, я як пастор і як депутат однієї політичної сили колись вирішив для себе це питання. Політикам цікаві протестантські церкви, бо там є організованість підпорядкованість і вони бачать в цьому гарний електорат, і можна домовитись з лідером і він організує певну кількість голосів. В православній церкві це важко організувати де немає певної громади. Тому політики час від часу заграють з протестантами. Відповідальність тут на пасторі, бо він повинен розуміти, що церква не повинна ставати майданчиком для політичної агітації, бо церква, як і молитовний будинок, служіння – це час для Бога, тому відповідальність пастора завжди тримати це на увазі і не змішувати. Я для себе це впевнено вирішив і отримав одкровення від Бога, що церква це наречена Господня, і це не електорат, не структура, а Божа наречена. Я завжди ці поняття розділяю, хоча я розумію, що в мене є всі інструменти, щоб якось агітувати. Тому коли пастори починають загравати з політикою приходячи агітувати на служінні – це неправильно. На мою думку церква повинна впливати на політиків, а не політики на церкву. Бо коли політики впливають на церкву ми знижуємо статус церкви і перетворюємо її в одну з організацій яка просто наповнена людьми. Це відповідь на один з перших прикладів.

Чи застрахована вся церква від таких помилок? Ні, не застрахована. Чи повинно нас це зупиняти, щоби церква впливала на сферу політики або не відправляла своїх вірян у ці сфери? Ні, це нас не повинно зупиняти, а навпаки щоби ці люди йшли нести в ці структури світ Божий. Бачимо, що після фестивалю сім’ї де безліч церков були співорганізаторами деякі з депутатів почали проводити подібні заходи, то це якраз і є вплив. Бо ця тема дуже актуальна і вони це  розуміють  і церква неповинна приватизувати деякі питання і це добре, коли питання починає розвиватись самостійно і приводить до різних форм. Якщо протестанти почали говорити про сім’ю, і до цього приєднались протестанти – це добре.

 

***

Володимир Ярош, пастор Адвентистської церкви, керівник відділу суботньої школи, особистого служіння та адвентистської місії в Східно-Дніпровській територіальній конференції; Ольга Ярош, магістр релігієзнавства, старший викладач кафедри філософії (релігієзнавства) Українського гуманітарного інституту, аспірантка кафедри історії Житомирського державного університету імені Івана Франка.

 

Порівняйте активність протестантських церков України за останні два роки.

 

Якщо брати в межах міста Дніпра, то зазвичай найбільшу активність можна спостерігати три-чотири рази на рік, коли місцева влада дозволяла проводити масові заходи у центрі міста, на майданах, набережній, парках. Як правило, це стосується державних свят – Різдво, Пасха, Трійця, а також День сім’ї влітку й День подяки восени. У ці періоди всі основні протестантські деномінації Дніпра об’єднують свої зусилля, оскільки одній церкві це не під силу. Такі події вимагають міжконфесійних зібрань керівників церков, що сприяє зближенню їх між собою, більш тісному діалогу, зміцненню стосунків, як на особистому рівні між керівниками деномінацій, так і членів церков між собою під час проведення спільних заходів. Варто відзначити, що змінилося ставлення інших протестантських деномінацій до церкви Адвентистів сьомого дня: якщо на початку періоду підготовки до відзначення 500-річчя Реформації спілкування з адвентистськими пасторами ними сприймалося з осторогою, то зараз воно є досить вільним.

 

Порівняйте масштаб їхньої діяльності за цей час.

 

На сьогоднішній день можна бачити зростання активності протестантів не лише в межах певного міста та області, але й на державному рівні. Так, на увагу заслуговує той факт, що саме протестанти розробили й подали у Верховну Раду України петицію щодо захисту сімейних цінностей і правильного статевого виховання школярів на основі вчення Біблії й християнських етичних норм. Таким чином, можна говорити про розширення масштабів діяльності протестантських церков у цей проміжок часу.

 

Порівняйте завдання, які вони ставлять перед собою.

 

Якщо 2017 рік, на наш погляд, ставив перед протестантами різних деномінацій завдання об’єднатися задля підготовки й відзначення знакової для всього протестантського світу події – 500-річчя Реформації (що, ми вважаємо, вдалося), то 2018 рік характеризується тим, що почате минулоріч поглиблюється, реформаторський рух не припиняється, створюються  нові ініціативи. З першочергових завдань, які протестантами вважаються нагальними, є зміцнення сім’ї в її біблійній моделі, популяризація християнських сімейних цінностей, опіка над сиротами й дітьми з деструктивних родин тощо. Створення дитячих будинків сімейного типу, усиновлення сиріт, виховання їх на біблійних принципах – ось чим сьогодні переймаються українські протестанти різних деномінацій. Також слід зазначити, що серед протестантів поширюється ще одне служіння – служіння людям з інвалідністю. Отже, протестанти України сьогодні мають багато нових викликів, створюють нові ініціативи, які, насамперед, слугуватимуть найменш захищеним верствам населення в нашій державі.  

 

Чи є у них опозиція та чи змінила вона свій характер і стратегію за цей час?

 

Опозиції, як такої, ми не помічаємо, як з боку суспільних, так і релігійних організацій. Але, зважаючи на внутрішній настрій адвентистської церкви, можна говорити про внутрішню опозицію. Думаю, що такі опозиціонери присутні у кожній протестантській деномінації. Люди з побоюванням спостерігають за тим, що відбувається, і вважають, що таке співробітництво може послабити їхню «правильну» віру.

 

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках?

 

До результатів суспільної та соціальної діяльності протестантів за цей період часу можна віднести марші на захист традиційних сімейних цінностей, пропаганду усиновлення сиріт, яка базується на власному досвіді багатьох християнських протестантських родин, служіння особам з інвалідністю.

***

Анатолій Денисенко — магістр теології, магістрант філософії, дослідник сучасної протестантської герменевтики, богослов'я звільнення.

2017 та 2018 рік українського протестантизму: порівняйте активність протестантських церков України за ці два роки.

Мені здається зросла, дивлячись на що вважати під активністю. Проблема в тому, що протестанти різні,  це ж не одна суцільна деномінація, тому можна сказати що зросла. Провели реформація 2017 рік, були якісь молитви. Загалом активність була, але питання в тому яка це була активність і які її наслідки.

А які наслідки?

Треба подумати. Ті протестанти які є більш активними в нас вони переважно сповідують якісь фундаменталістські вірування. Вони борються проти ЛГБТ. Активність була, але більше фундаменталістська активність, більше не будування, а на розхитування соціальних різних груп, сфер, інститутів. Я не та людина, що може сказати, що все, що робили протестанти в 2017 році, воно правильне. Навіть не можу сказати чи це позитивне, чи негативне, це залежить від того, які принципи сповідують люди, дивляться на їхню активність.

Порівняйте завдання, які вони ставлять перед собою.

Я не певен чи ставились взагалі якісь цілі. Була активність але вона така: «Ви провели щось, зараз ми проведемо» «Ви хочете виступити, ми виступимо проти вас», тому конкретних цілей, мені здається не було. R500 в моїх колах сприймають, як незрозумілим для чого воно було. Просто щоб згадати? А які кроки були? Чи була переведена якась література Лютера? Чи люди долучились до якихось реформатських принципів? Скоріше за все ні. Тобто була якась подія, навколо якої треба було згуртувати людей, показати якусь активність, що ми присутні, а далі всі розбіглись і почали займатись своїми справами. Тут я трохи песимістично дивлюсь на протестантську активність.

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках.

Не знаю, як сказати, щоб бути об’єктивним. Через якусь волонтерську діяльність на фронті можливо протестантів більше пізнають. Через роботу серед сиріт чи наркозалежних теж можливо. Серед політиків – не думаю. Є декілька протестантів, які щось намагаються робити в політиці, але не скажу, що вони якимось чином впливають.

Дух і літера переклали книгу Дитриха Бонгеффера «Спротив і покора: листи та нотатки з-за ґрат». Також незабаром з’явиться від видавництва “Наш формат” славетна книга «Протестантська етика та дух капіталізму» Вебера. Чи означає це на те, що зараз звертають увагу на протестантські книги і перекладають їх на українську те, що суспільство починає звертати увагу на протестантів і ставитись не як до якоїсь секти?

Вебер вже був давно перекладений українською, ще, якщо не помиляюсь на початку 2000-х років, це вже другий переклад. Щодо Бонгеффера я думаю Дух і літера взяли саме це відоме ім’я. Так, він був протестантом, але вже пройшло декілька презентацій, і я був на цих презентаціях і також працював над її появою. В жодній ще протестантській церкві або семінарії не була представлена ще ця книга. Вона була представлена в православному інституті, представлена серед католицьких богословів і діячів, а у протестантів нічого не було. Тому це дуже дивно, бо Дух і літера скоріш за все перекладали не як протестанта, а як відомого християнського мученика. Його протестантизм був другорядним. Звернули увагу на нього не як на протестанта, а як на людину якої її часи, його страждання, його боротьба схожа з тими часами в яких живемо ми сьогодні. Сказати що переклади йдуть через протестантів – ні. Вебер – це скоріш наукова література, університетська яку вивчають.

А тих хто асоціював протестантів з сектою, ті її асоціюють з сектою, тобто на рівні якихось примітивних віруючих. А ті хто давно не вважають протестантів сектою, а це така сама деномінація що православні і католики ті вважали так і до появи таких книжок. Поява книжок ніяк не вплине на суспільну думку людей. Навіть те, що Турчинов баптист, ніяк не впливає на християн примітивних поглядів що баптисти сектанти. Десь на рівні університету нас ніколи не вважали єретиками або сектантами, а найнижчому рівні не важливо скільки книжок надрукують і не з’явилось діячів це не вплине.

***

Максим Крупський, керівник відділу суспільних зв'язків і релігійної свободи Адвентистської церкви в Україні.

Порівняйте активність українських протестантів у 2017 та 2018 роках.

Активність протестантських церков у 2018 дещо зменшилася, тому що у 2017 році проекти Р500 дали потужний поштовх для діяльності майже кожної громади. 

Порівняйте завдання, які вони ставлять перед собою.

У 2018 році сімейна тематика, питання шкільної освіти дітей зайняли високе місце у пріоритетах діяльності протестантів. Це пов'язано з новими викликами, з якими зіштовхнулися церкви. 

Питання просвітництва щодо ролі протестантів у світі, значення Реформації, на мою думку, трохи відійшли на задній план, хоча це завдання не було виконано у повному обсязі у 2017 році.

Чи є у них опозиція та чи змінила вона свій характер і стратегію за цей час?

Ми пам'ятаємо не так багато відкритих виступів проти протестантів за 2017 рік і, в цілому, вони були пов'язані з проектами просвітництва щодо ролі Реформації. У 2018 році суспільство переймається питаннями єдності православ'я і тому не виявляє великої цікавості до діяльності протестантів. Це боротьба світоглядів і вона не обов'язково має бути відкритою. У багатьох інших процесах, які відбуваються у суспільстві, можна побачити прояви цієї боротьби.

У цілому опозиція може виявлятися у націоналізації релігії, що безсумнівно зашкодить релігійній свободі, а значить і діяльності релігійних меншин, до яких належать протестанти.

Також, як і в 2017 році, протестанти стикаються  із складнощами у висвітленні своєї діяльності, тому що засоби масової інформації звертають увагу на діяльність релігійних організацій тільки у зв'язку з політикою або скандалами.

2018 рік знаменувався висвітленням у засобах масової інформації роботи реабілітаційних центрів із негативного боку та протистояння деяких реабілітаційних центрів із правоохоронцями. 

 

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках? 

Ознайомлення суспільства з надбанням Реформації.

Спроби започаткувати нові свята (День Подяки, Різдво в іншу дату) 

Рух на захист сімей, спільний супротив нав'язуванню гендерної ідеології в школах, спротив спробам ратифікації Стамбульскої конвенції.

***

Руслан Кухарчук — політичний оглядач, керівник суспільного руху “Всі разом!”

2017 та 2018 рік українського протестантизму:  порівняйте активність протестантських церков України за ці два роки?

Активність перебуває в позитивній динаміці, це якщо коротко. В багатьох містах України, в регіонах та обласних центрах, вже багато років діють міжконфесійні церковні ради, які працюють. Тому 2017-2018рр на них не вплинув, бо в них є історія тривалої духовної та соціальної роботи, але в деяких регіонах таке спілкування тільки розпочалось, тому в тих регіонах, можна сказати, що явище активної взаємодії фактично виникло в останні два роки і воно зміцнюється. Якщо фундаментально відповідати, то потрібно проводити повні соціологічні дослідження, вивчати реальну статистику.

Ми проводили багато заходів в містах України, це і форуми «Всі разом», і вуличні фестивалі «Всі разом за сім’ю, тому можу сказати що динаміка позитивна.

Порівняйте масштаб їхньої соціальної та суспільної діяльності за цей час. Протестантів вже пізнають?

Я бачив свіжу статистику, що протестантами себе називають 2,5%, а кілька років тому, якщо я не помиляюсь, набирався приблизно 1%. Тому якщо за ознаками, в Україні стало щонайменше вдвічі більше людей, які асоціюють себе з протестантизмом. Єдине – я не думаю, що стало вдвічі більше людей, які відвідують протестантські церкви, а стало більше людей, які нецерковні, але асоціюють себе з протестантською етикою і способом життя. Це як в нас більшість вважає себе православними, але не є церковними. Хоча сам термін протестантизм, мені здається, не дуже доречний до баптистів, п’ятидесятників та харизматів, бо вони більш євангеліки за міжнародною класифікацією, просто в Україні ортодоксальний протестантизм є досить слабким, якщо говорити про лютеранство, методизм, кальвінізм. А от про новітній євангельський протестантизм, звісно, набув у великих містах, наголошую, не в маленьких, а саме у великих містах набув ознак повноцінної легалізованої суспільно визнаної соціальної інституції. А от в невеличких містах протестантські церкви досі вважаються так званими сектами, нібито ворожими до традиційної православної церкви.

Коли робиться якийсь захід, потрібно розуміти ціль. Порівняйте цілі, які вони ставлять перед собою.

Не знаю наскільки моя відповідь буде доречною для публікації, але якщо для аналітики то я особисто бачу три основні мети:

  • Благовістя, тобто навернення якомога більшої частини людей до Христа, християнської віри, та безпосередньо, протестантських християнських церков.
  • Соціальне та публічне визнання. Тобто це легалізація свого статусу не лише на рівні законодавства, бо на цьому рівні проблем ніколи не було, а традиційний рівень соціального сприйняття. Стати природними, а не іноземними для України та українців.
  • Політична. Це коли фактор такої євангелізації починає відігравати фактор політичного впливу на політичні процеси.

Ви самі говорили про опозицію протестантів у вигляді православних, але ще ЛГБТ спільноти та інші подібні опозиціонери. Чи змінили вони свій характер і стратегію за цей час?

Якщо говорити про православних, то з боку Київського патріархату то опозиції в принципі немає бо вони майже всюди співпрацюють з євангельськими протестантськими громадами, бо можливо вони себе відчувають у напівсектантському статусі, бо не визнані світовим православ’ям. Як почнуть себе поводити віруючі після надання томосу чесно кажучи – велике питання. Не переконаний що їх ставлення до євангельських протестантських церков стане кращим, бо вони можуть виходити з позиції головної церкви України. Впевнений – що це піде на користь українському православ’ю, але невпевнений що це піде на користь між церковному діалогу і дуже хотів би помилитись.

Якщо говорити про лівацькі групи: гендеристи, феміністичні кола, то тут абсолютно інший рівень ворожості. Вони в своїй позиції агресивні і намагаються відтіснити церкву, християнську ідею і християнсько-суспільну концепцію на маргінальний рівень і фактично намагаються позбавити віруючих громадян права на суспільно-політичному житті. І звісно всі ці намагання треба зупиняти одразу. Церква, в законодавчому розумінні, це громадська інституція при чому найбільша. Тому вона має право впливати на суспільні процеси в державі. Це право треба відстоювати і виборювати. Християнам треба відстоювати свої природні права на свободу слова, віросповідання і вільне висловлювання своїх християнських позицій у нецерковному контексті (на роботі, в навчанні, на вулиці, в політиці).

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках.

Є сфери, де українські євангельські протестанти визначають тенденції. Як приклад це всиновлення дітей, яке є соціальною проблемою і протестанти є фактом вирішення соціальної проблеми. Величезна кількість сиріт перебувають або в усиновленні в християнських родинах або перебувають в опіці християн. Також скажу що першими в історії України ВІЛ-інфікованих дітей почали всиновлювати протестанти, це потім почали інші, а саме найбільше зробили церковні. Це великий приклад того, як євангельські протестанти у поза церковному середовищі вирішують велику соціальну проблему. Також наркомани та алкоголіки. Християнські реабцентри є найбільш успішними в досвіді реабілітації алкоголіків та наркоманів. Навіть у ресоціалізації, бо реабілітація більш медичний термін. Фактично євангельські протестанти виконують державну функцію, з якою держава не може впоратись з об’єктивних причин, бо не володіє інструментами ре соціалізації, бо лише медикаментозний спосіб не дає жодних результатів.

Сьогодні виникає ще одне явище – вуличний сімейний рух. Сьогодні церкви активно виходять на захист сімейних цінностей. Наш офіс займається організацією цього руху і цього року 58 міст України провели вуличні сімейні заходи в якій взяли участь понад  210 тисяч учасників. Це вже навіть є соціальним явищем, яке можна досліджувати науковцям та соціологам. В деяких регіонах євангельські протестантські настрої впливають на політичні настрої. Є невеличкі міста та села, де понад половини мешканців є прихожанами протестантських церков. Тому в таких випадках цей електорат є вирішальним і в політичних процесах.

Ви брали участь у створенні форуму «Всі разом», іноді в церквах можна почути що ми не займаємось політикою, суспільною діяльністю, а форум покликаний знайти людей, які будуть активно займатись суспільною, соціальною та навіть політичною діяльністю. Чи є успіхи в цих форумах? Після форумів в містах пройшли більш масштабно якісь події?

Ми постійно займаємось такою детальною аналітикою. В кожному місту, де проходить християнський форум «Всі разом», ми поповнюємо базу людей, які є церковними і християнами. В церковній термінології це називається народженні згори і які мають поклик від Бога на зайняття суспільно-політичної діяльності. Наша позиція, що людина, яка перебуває у сані священнослужителя брати участі в політичній діяльності є недоречним і не відповідає його статусу і Божому покликанню. Разом з тим, люди які є церковними і мають поклик від Бога займатись політикою або громадською діяльністю і в такий спосіб виконувати Христову місію, мають отримати підтримку в церквах і з боку священнослужителів і діяти рішуче, активно і динамічно, особливо в цей історичний момент, який до нас наближається в 2019-20рр а саме вибори. Я відчуваю, що кількість людей що це відчувають збільшується. Я не знаю чи дійшла вона до позитивно критичної маси, але вона динамічно зростає.

***

Олексій Гордєєв — магістрант богослов'я, автор книги «Церковь на Майдане» (К., 2016), спеціаліст із соціальних комунікацій.

2017 та 2018 рік українського протестантизму:  порівняйте активність протестантських церков України за ці два роки.

Треба прийняти все-таки, соціально-політичну активність, бо духовну активність складно вимірювати і завжди будуть говорити що в духовному плані ми поглибили, розширили і «копали» з ранку до обіду. Саме тому ми будемо вимірювати те, що вимірюється, а саме суспільно-політична активність. Шкода що це дослідження робиться саме сьогодні, а не наприкінці жовтня коли пройде День подяки, бо День подяки зараз і минулого року приурочений до дня реформації 31 жовтня був такий апогей суспільного впливу протестантизму, тому краще було би порівнювати саме такі дати. Але ми виходимо з того що є, тому в 2017 році протестантизм мав карт-бланш у вигляді 500-річчя реформації і це була можливість легкого виходу на контакти з органами місцевої та центральної влади, пресою, відбувались масові заходи, конференції, зустрічі з депутатами, тому минулий рік був роком відносного штилю. За попередні роки це був такий вибух і в принципі багато людей дізнались про існування протестантизму, який немає нічого спільного з сектантством. Комунікація була доволі невдалою, через те що протестанти не домовились що саме вони хочуть комунікувати. Самі меседжі? Такого не було. І цей комунікативний різнобій трохи зіпсував це свято але є те, що є.

В цьому році такого комунікаційного карт-бланшу немає і ніхто не буде святкувати 501 рік Реформації, але існування такого свята як День подяки і приїзд закордонних гостей говорить про те, що протестанти хотіли би залишитись на суспільній та медійній поверхні, але бракує таких серйозних приводів.

Порівняйте завдання, які вони ставлять перед собою. Яку ціль вони ставлять?

Я вважаю, що до 2017 року протестантизм підійшов як проект державного значення. Протестанти були в усіх верствах населення, починаючи з депутатів і закінчуючи двірниками, що дало можливість в 2017 році  запропонувати Україні протестантизм як один з духовно-моральних стовпів поряд з православ’ям та греко-католицтвом.  Тобто в той рік протестанти заявили про себе, як про силу, відповідно з опитуванням центру Розумкова їх кількість від 0,8% до 2 або 3%. І де, як писав Віктор Єленський, депутат від Народного фронту, вплив конфесій на прямо пропорційній кількості вірян. Якщо повернутись до думки про моральні стовпи, це був першим проектом, і мені здається він не вдався бо після того як пройшов день Реформації був повний штиль. Не було того, що в проектних організаціях називається ауткам, тобто такі не вимірювані результати як вплив, зміна поведінки. Ми бачимо що органи державної влади звертаються до протестантів лише у двох випадках: коли потрібна допомога і коли потрібна підтримка. Про рівне партнерство майже не йдеться попри існування Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій.

Друге завдання, яке було в 2017 році – це активне протистояння ЛГБТ-ком’юніті. Маю на увазі гей-прайд у Києві який був ще й позаторік і перед цим. Цей проект також провалився, бо активні намагання довести християнськість країни зустрічали опір юристів, журналістів та більш просунутих теологічно та в плані освіти християн, які доводили що для України в принципі краще позиціонузаватись не як християнська країна, а як світська, яка рівновіддалена від усіх конфесій тому може правильно поводити себе з кожною з них.

Ці два проекти 2017 року: пропозиція протестантизму як стовп та активна протидія провалились, тому порівняльна база з 2018 роком не така вже й висока. Мені здається через інтуїцію та читання преси, у 2018 році протестантизм став більш інтровертним і немає загальних амбіцій і зосередився на внутрішню духовність, внутрішні фестивалі. Ми не знаємо що буде на дні подяки, але вибір головних гостей, Мартін Сміт, Стівен Болдуїн, люди які поза межами конфесій майже не відомі практичному українцю. Нік Вуйчіч, який був минулого року, більш відома людина, філантроп, людина з інвалідністю, яка була відома завдяки книжкам та його постійним виступам. Це був виклик загальній аудиторії прийняти його як християнина. Нинішній вибір гостей говорить про те, що ніхто нікому не кидає виклик, а беруться другорядні особи. Той же Стівен Болдуїн, який невідомий в Україні, боксер Менні Пак’яо, який відомий своєю жорсткою позицією з ЛГБТ на Філіппінах.

На моє переконання протестантизм став інтровертним і не проаналізував помилки минулого року.

Чи є у них опозиція та чи змінила вона свій характер і стратегію за цей час?

Внутрішня опозиція в середині протестантів – це дві групи: або вірні з вищою освітою які чогось досягли або теологи які віддають перевагу системній роботі а не яскравим акціям. Якщо говорити про аналіз помилок то більшість критики якраз стосувалась не системності. Тобто як і в 90-ті роки протестанти захотіли робити яскраві акції, які серйозно не готувались а ні до, а ні після цього заходу. Тобто це була бульбашка, яка швидко з’явилась, але потім не дала серйозного ефекту. Я хочу сказати, що протестанти не винесли помилки і цей курс на яскраві, гучні івенти продовжиться, але системна робота не ведеться.

Що я маю на увазі під системною роботою? Це системна робота з пресою. Наприклад, більшість союзних протестантських прес-служб дистанційні. Вони не працюють. В баптистському 100%, в братстві Паночка більш-менш, в адвентистському союзі так само більш-менш. Книжки, які аналізували би християнство, не видаються. Якщо видаються, то видаються критиками з боку Євроазіатської акредитаційної асоціації, це люди яких майже не долучали до святкувань.

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках.

Минулий рік дав привід заговорити про зв’язок українського протестантизму з класичним протестантизмом, який виник в Німеччині. Більшість журналістів сприйняли цю тезу і завдяки прес-службам, які організовані Mainstream Communication & Consulting деякі ЗМІ поїхали у Вітенберг та інші німецькі міста щоби просто подивитись що таке протестантизм. І потім вони приїдуть і вже не будуть писати про протестантів як сектантів. З пресою більш-менш робота велась і це велике досягнення. У політичній площині таких досягнень немає, адже напередодні виборів будь-які християнські рухи типу читання «Отче Наш» перед засіданням ради, або протидія ЛГБТ буде розцінюватись, як передвиборча кампанія деяких депутатів з Народного фронту. У суспільній площині дуже складно виміряти відношення людей до 2017 року і після 2018. Скажу, що на тлі з конкуренцією греко-католицької церкви та УПЦ КП, українські протестанти майже не цікаві. Бо динаміка цікавості стосувалась на активній капеланській, благодійній роботі, яка пов’язана з війною. Зараз протестанти майже вийшли з капеланства, бо мало хто хоче бути капеланом на ротаційній основі та жити 2-3 місяці в підрозділі і ставати військовослужбовцем. Про благодійну роботу майже не кажуть бо військо в 2014 та зараз це різне військо. І області які там, це не ті області, які були в 2014. Протестантам в суспільній площині дуже бракує приводів ґрунтуючись на яких спілкуватись з ними.

Ви говорили, що політики використовують в своїх цілях протестантів. В мене в місті під час ходи за сім’ю деякі люди підняли плакати що вони проти гей-параду одного депутата. Після проведення фестивалю сім’ї один депутат також проводить схожий захід, копіюючи протестантів. Що робити якщо протестантів використовують в політичних іграх? Це добре, чи не зовсім?

Ніхто не хоче бути використаним. Просто потрібно дивитись хто є кінцевим бенефіціаром кожної акції. Яким чином ідеологічний посил, який несе ця акція або перформенс відповідає програмним цілям будь-якої партії. Якщо говорити про протидію ЛГБТ то це стандартна поведінка віруючих людей які хочуть екстраполювати цінності Біблії про шлюб між чоловіком та жінкою на суспільство. Вони мають це право як громадяни, але, на жаль, ця протидія ЛГБТ у м’якій формі вона є, довгим часом, інструментом так званого «русского мира» і використовується антиукраїнськими партіями. І тут треба діяти якимсь іншим чином, аби не підігравати. Наприклад створювати think tank, які будуть ґрунтовно досліджувати тему сім’ї, тему впливу одностатевих стосунків на сім’ю, робити різні дослідження які будуть доводити ту, чи іншу тезу. Розмова біблійною мовою із суспільством ні до чого не доведе. Світське суспільство Біблію не сприймає – це логічний факт.

Мені представили вас як міжнародного оглядача, і особисто я бачив минулого року статті про протестантизм у “Німецькій хвилі” українською, де вони просто українською передруковували статті німецьких дослідників. Чи є різниця між висвітленням протестантів в західній пресі та українській і в чому вона полягає?

Різниця є, бо для Німеччини протестантизм - це явище, яке існує понад 500 років. І вони звикли про інформування лютеран, кальвіністів, харизматів та інших протестантських спільнот. В Україні преса існує не так довго і протестанти, я маю на увазі не класичних, а харизматів, баптистів, це настільки бурхливе середовище, що ЗМІ радше не писали би про них, аніж писали, бо реакція буде доволі бурхливою. Якщо повернутись до R500 то акцент робився на історії протестантизму, особистості Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі. Якщо говорити про відмінності в цих статтях, то їх не було, але німецькі ЗМІ не боялись говорити про протестантів зараз, а українські ЗМІ воліли більше говорити про історію, не читаючи різноманіття сьогоднішнього протестантизму, бо тут потрібно не просто прочитати Вікіпедію, а спілкуватись з людьми, розрізняти що є союз баптистів, а є союз християн віри євангельської, є баптисти відділенні, а є баптисти ВСЄХБ, є чомусь конференції у адвентистів, тобто треба розбиратись. Тому українські ЗМІ тему українського протестантизму і його вкладу майже обійшли. І це не проблема самих ЗМІ, а проблема, на мою думку, самих протестантів які за 20 років так і не змогли виростити серйозних піар спеціалістів або прес-секретарів які здатні були би зацікавити суспільство історією та сучасністю протестантизму.

***

Сергій Шараєвський - директор продакшн-студії "Правда PRO", пастор Луцької біблійної церкви.

 

2017 та 2018 рік українського протестантизму: порівняйте активність протестантських церков України за ці два роки.

Я більше можу говорити локально, глобально оцінити всю Україну, звісно, об’єктивно, я не можу. Точкових ключових заходах. Скажемо так 2017 рік це був роком, коли протестанти, мабуть, увійшли в інформаційне поле,та якось їх помітили в нашій державі. Вперше вони почали проявляти десь так цілеспрямовано на всіх рівнях яких можна та по всіх регіонах. Тому 2017 рік це спалах активності протестантів на хвилі Р500, 2018 рік, мабуть, початок ця хвиля десь спала тому що десь втомилися, десь вилізли якійсь організаційні моменти і тому, я думаю, що зараз десь вона знову оберти набирає хоча уже не так сильно. Більш все ж таки іде роздрібнено але є певний досвід, уже є певна вага в суспільстві. І принаймні, то як я більше медійник, то з точки зору медіа то принаймні протестантів вже почали помічати і з іншого боку вже починають працювати із ЗМІ для того щоб їх було видно

Порівняйте масштаб їхньої діяльності: за цей час  він збільшився, зменшився чи ще щось можна було зробити?

Масштаб… я думаю, що цей рік на фоні попереднього це вже трішки затихла вся ця масова діяльність . Хоча там будуть декілька ключових заходів можливо всеукраїнських, можливо таких регіональних, локальних, але все ж таки на фоні 2017 року активність набагато менша. Вже інше питання добре це чи погано?Я не оцінюю, просто констатую факт, що на мій погляд активність менша.

А які завдання ставлять протестанти за цей рік? Вони їх можуть виконувати чи не доходять до цілі, яку ставлять?

Оскільки протестанти не є якась однорідна маса , то тут дуже тяжко сказати, про якісь спільні загальні завдання які ставляться перед ними. Можливо краще сказати, які виклики стоять перед протестантами, які допомагають їм поставити певні цілі? От тут можливо, у 2018 році протестанти більш наблизилися до політики чи до якихось державних процесів зокрема, коли там були петиції та активність навколо них були і гей парад і побиття віруючих націоналістів, потім активність після того. Зараз буде наступна активність це свято Подяки і через пів року в нас в державі будуть вибори. Звісно це не омине протестантів само собою, тому, мабуть, вони ці виклики, які є в суспільстві: зріст ліволіберальних цінностей, зріст активності ЛГБТ-спільнот, феміністичних спільнот, це все певні загрози які змушують ставити цілі. А ціль у нас є поки одна. Це боротьба з ними.

Чи є у протестантів опозиція та чи змінила вона свій характер і стратегію за цей час?

Так, звісно, я би сказав, що протестанти це і є опозиція. Тому що, як не крути, ми завжди були десь у підпіллі, а зараз тільки десь виходимо, виповзаємо на гору і звісно зіштовхуємося з багатьма різними чинниками, ну якщо  не з ворогами то з якимись противниками ідеологічними, політичними, релігійними. Місцями знаходимо тимчасові союзи з різними місцевими силами, націоналістами, союз проти там неомарксистів, лівих лібералів і т.п. тому дивлячись в якій сфері такі вороги у нас і з’являються. Поки що, якщо в релігійній частині чисто взяти, то мабуть, найскладніше, як завжди було працювати з українською православною церквою, яка в народі називається московський патріархат, хоча я думаю, тут питання таке більш локальне, де в якому місті які труднощі, але загалом з ними найскладніше вибудовувати діалог. З іншими, ну якось, не можна сказати, що вони якісь там вороги, можливо в якихось ситуаціях можуть бути як якісь противники але в більшості все нормально. Тут в основному якісь ідеологічні вороги з’являються. З Росії з Європі там, більше на рівні ідеології.

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках?

Як не крути, але петиції, цей опір намагання вводити ліві цінності в освіту, в державу зустрічають спротив саме протестантів. Результатом є те, що десь ці результати пригальмовуються. Як приклад, цього року відбувся в освіті один колапс, коли зірвався друк підручників, через те що, там була анти дискримінаційна експертиза, яка наробила «чудес» проти яких протестанти і повстали. І через те що почали відкликати експертизу, не встигли надрукувати підручники. Добре ми зробили, чи погано? Принаймні ми зробили так, що в підручники не ввійшли якісь незрозумілі формулювання і незрозумілі цінності. Часом навіть на грані сепаратизму, що означає що під загрозою держава. Протестанти виступають не тільки духовною чи релігійною силою, а ще й досить проукраїнською.

Ви самі наголосили, що з 2017 року, протестантів почали впізнавати, про них пишуть ЗМІ, висвітлюючи їх події. Зараз в нас «шум» навколо автокефалії. Чи не заважують внутрішні «розбори» православних висвітлювати події протестантів? Скоро буде Свято подяки, і медіа звертають увагу на це, чи зайняті православними?

Я думаю, що це залежить від того як кожен регіон та центр будуть вибудовувати стосунки зі ЗМІ. Я представник Волині, і в нас немає ніяких проблем з цим. Минулого року проводили співпрацю, і в нас досі лишається неформальна протестантська прес-служба. Якщо протестанти щось роблять, вони присутні в ЗМІ. Сказати, що хтось ігнорує не можна. Можуть зіграти більше політичні вподобання ніж релігійні. Тому я скажу, що це питання напрацювання співпраці. Якщо в Києві гарно попрацюють з приводу дня подяки, то воно буде присутнє. Тим паче минулого року ми зробили великий ажіотаж, а ЗМІ проігнорували, то тепер для них це буде виклик, і для нас грамотно попрацювати з ними. Зараз будь яка новина тримається недовго. Ми живемо в такому світі, що вона на слуху два-три дні. Якщо взяти томос: якщо немає прецедентів, то про нього не говорять, якщо з’являється прецедент, про нього говорять і на наступний день забувають. Будь яку тему потрібно підігрівати. Якщо хочемо, щоб свято подяки висвітлили, потрібно про нього говорити журналістам, всіма засобами домогтись, щоби вони прийшли і висвітлювали подію. Ось і все.

Запитання — Максим Балаклицький, Вадим Єфименко

0 (800) 30 20 20

Київ, 04071, а/я 36

Соц. мережі

Структура власності

2009-2018 Телеканал «Надія». Всі права захищені.
Дизайн: Мирослав Джулай